Доступні писемні згадки про Сатанів сягають початку XV ст. Зокрема, у 1436 р. населеному пункту було надано привілей Магдебурзького права (право міського самоврядування), а в 1442 р. польський король Владислав III (1434–1444) фактично затвердив міський статус Сатанова.
Тривалий час визначальним фактором, що впливав на розвиток міста, був його прикордонний статус, адже населений пункт фактично перебував на південному прикордонні польсько-литовської держави із зоною впливу Кримського ханства. У 1532 р. польський король Сигізмунд ІІ Август (1530–1572), звільнив населення Сатанова від оподаткування терміном на 8 років, що сприяло економічному розвитку міста та зростанню кількості його жителів.
Саме в XVI ст. була сформована місцева єврейська громада міста та побудована Велика синагога.
Середина XVII ст. для єврейської громади Сатанова ознаменувалась трагічними подіями. Більшість юдеїв стали жертвами насилля з боку козацьких загонів, які брали участь у повстанні (а згодом – війні) Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої. Фактично громада припинила своє існування до моменту включення Поділля до сфери впливу Османської імперії (відповідно до Бучацької угоди 1672 р.).
XVIII–ХІХ ст. вважається періодом найбільшого розквіту єврейського Сатанова. Протягом цього часу частка євреїв серед жителів міста зросла від 20 % (1738 р. – понад 1 000 осіб) до 68 % (1897 р. – 2 848 осіб).
На початку ХХ ст. в містечку діяли 9 синагог, єврейська двокласна жіноча школа, традиційні хедери, Талмуд-тора (від 1910 р.), існувала власна типографія, товариство взаємної позики.
Під час Першої світової війни в 1915 р. влада Російської імперії примусово переселила мешканців міста, які могли потрапити під окупацію військ Австро-Угорської імперії. Попри те, що вже наступного року жителям дозволили повернутися, кількість членів єврейської громади Сатанова значно зменшилася.
У 1919 р., як і більшість містечок Правобережної України, Сатанів опинився перед загрозою погрому з боку військовослужбовців армії УНР, Червоної армії, а також формувань російської Добровольчої армії. З метою захисту містечка єврейська молодь створила загін самооборони. Попри це, влітку того ж року в Сатанові відбувся антиєврейський погром.
Протягом 1920-х рр. більшість єврейських релігійних і громадських інституцій Сатанова були ліквідовані. У 1936 р. ліквідована єврейська школа. У 1938 р. Сатанів набув статусу селища міського типу.
6 липня 1941 р. селище Сатанів окупували війська нацистської Німеччини. Перша акція масового убивства відбулася за місяць. 15 травня 1942 р. щонайменше 240 євреїв Сатанова і околиць заживо замурували в одній із будівель на території селища. Загалом протягом нацистської окупації (1941–1944 рр.) німецькі нацисти та їхні посібники із числа місцевого населення убили 647 євреїв-мешканців Сатанова.
Після завершення окупації до селища повернулися лише кілька десятків єврейських сімей.
ЄВРЕЙСЬКИЙ ЦВИНТАР САТАНОВА
Єврейський цвинтар Сатанова є одним із найдавніших, що збереглися на теренах сучасної України. На його території площею близько 10 га розміщені понад 3 500 традиційних юдейських надгробків (мацев). Найдавніші з них сягають останньої третини XVI ст. (найстарша зі збережених мацев датована 1576 р.).
Завдяки частково збереженим написам на кам’яних надгробках, можна дізнатися імена похованих, інформацію про їхній родовід, соціальний статус, а також, у випадку наявності епітафії – про особисті якості й чесноти похованих. Як правило, надгробки XVI–XVIII ст., у порівнянні з похованнями пізніших періодів, відрізняються яскравістю різьблення, наявністю орнаменту, просякнутого юдейським релігійним символізмом.
Також єврейський некрополь Сатанова містить групові поховання членів громади, які загинули під час епідемій (у 1770 р. значна кількість жителів містечка загинули внаслідок чуми), а також могили жертв Голокосту.